

Чи не символічно, що саме по завершенню цих величних свят, понад 90 років тому відбулась вікопомна подія для всього українського народу – 22 січня 1919 року дві суверенні українські держави - Українська Народна Республіка й Західно-Українська Народна Республіка – об'єдналися в самостійну соборну державу.
Акт Злуки був проголошений на Софійському майдані в Києві. Об'єднавча акція 1919 року залишила глибокий слід в історичній пам'яті українського народу. Цій даті судилося навічно закарбуватися в історії України величним національним святом. Під прапор єдиної держави стали люди різні за своїм походженням та освітою, майновим станом і звичаями. Їх об'єднало розуміння того, що тільки соборний народ є нацією. І хоча, через низку тодішніх обставин, національна революція зазнала поразки й Україна знову виявилася розшматованою, але знак у вічність був поданий.
Історичний досвід постійно нагадує – головною, незаперечною, неперехідною цінністю для всіх нас є незалежна, соборна держава. Лише за умови політичної й економічної незалежності ми можемо претендувати на гідне місце України у світі. Головний урок Дня Злуки – це усвідомлення того, що тільки в єдності сила.
У цей день ми особливо повинні задумуватись над істиною: незважаючи на те, де ми народилися чи живемо – на Поліссі чи на Донбасі, Слобожанщині чи Галичині – ми є українцями, нащадками лицарів Київської Русі й запорізьких козаків. Це усвідомлення, а також любов до рідної землі й земляків, насправді, важливіше за будь-які партійні уподобання й політичні розбіжності.
Нехай День Соборності та Свободи України назавжди буде джерелом надії на наше краще майбуття, і ця надія живиться зі споконвічної героїки визвольних змагань нашого народу.
В єдності – наша сила! Тож слава Україні та її народові! Хай береже нас Господь! А свята йорданська вода зціляє й об'єднує наші душі, примножує достаток у кожному домі, засіває щастя при міцному здоров'ї на многії-многії літа.